Привіт!
Сьогодні я розкажу про свій стид і позор, грусть і печаль, мій висячий альбом... Розкажу, що я про це думаю, може комусь буде корисно не наступати на такі ж граблі....
В мене є незакінчені проекти і не один... Я людина імпульсивна і емоційна... От чесно, зараз аж руки чешуться підписатися на два сп. Не тому що маю час, і вони мені потрібні, а просто там хороша команда, кльова ідея і я тоже так хочу)))))) І так оці хотілки починаються, потім розбиваються, вірніше призупиняються, біля стіни реального часу сил і можливостей і складуються, покірно чекаючи свого часу... Сумно...
На початку року я робила певні вправи щодо грамотного планування і розподілення часу.... Там треба було виписати все почате, незроблене, з усіх сфер життя... Чесно кажучи була трохи в шоці від цифри моїх чекаючих альбомів. А місяць тому ми робили вдома ремонт в одній з кімнат, і я всі довгобудики склала в одну коробку..... М-да.... Там Стьопкин альбом першого року чекає вклейки фото, незшитий тревел (ну три тревели, якшо бути точною), фотопапка, на сп по якій підписалась за компанію, але шось пішло не так, папин ювілейний альбом - в нього з того часу появилася плюс одна невістка і плюс два внуки, треба додати достовірних відомостей. Але то мої, власні....
Зазвичай з роботами на замовлення я дуже скурпульозна, і по срокам, і по виконанню... А тут дівчина, хороша знайома замовила мені третій за рахунком альбом. Степану було декілька місяців, Ваня не ходив ще в садок. Принесла добрячу торбину меморабілії: дипломи, грамоти, статті в газетах, мамині скарби, сімейний фотоархів - її, чоловіка, іхніх батьківських родин. Ми попили кави, обсудили як це може бути. Зі словами "Оксанка, я тобі довіряю,буде по любому круто, зробиш, коли зможеш" я забрала ту торбину разом з авансом, і ми розпрощалися.... Це було півтора роки тому...
Чи мені соромно і незручно? Я навіть не можу пояснити як...
Чому так сталося? Чому так взагалі трапляється... Пройшлась по блогам дівчат, і бачу я не одна така і проблема у всіх де в чому повторюється. Зараз спробую поділитися своїми роздумами...
От для мене було новиною взнати, що бувають люди раціонали та ірраціонали. І от братися за 358 справ одразу, загорятися і тухнути, чіплятися за нове, пробувати, хотіти все і зразу - це склад розуму і організація мислення. Це не я погана і неорганізована, і ай-я-яй, це просто я така. Звісно, нотка психології пішла, але ж без цього теж нікуди.
По-перше. Невдало підібрані матеріали. Часто буває в новачків. І в мене так було. Надивилась, нанадихалась. Купила. Відкрила. А там не то. І кольори не такі і не так воно один до одного. А то і просто папір шкода різати. Я так мала робити тревелбук 5(!) років тому. Я тільки-тільки познайомилася зі скрапбукінгом, пройшла МК-курс, і вся така открилена, вирішивши не економити по листочку і купила здоровенний набір паперу. Досить складного, темно-вінтажного з величезними принтами.... Я той альбом раза три сідала переробляти, і вже закінчити його є справою честі... але він висить... і я розумію, що я його просто не хочу робити....
По-друге. Час. Неорганізований час для роботи. Замало чи забагато. Часто саме цим і підкупають спільні проекти. Здавалаося б - є ідея, є обов'язкові елементи, є чистосердечна обіцянка перед собою та іншими, є команда однодумців. Що ще треба? Сиди і клей. А не все так просто. Між етапами як правило проходить тиждень. А за тиждень можна "забути", перегоріти, переключитися на щось інше.. І все - висить початий висячок.
По-третє. Переоцінені власні сили. Коли ти берешся за занадто складний, великий проект для себе. Так, виклик самій собі - це круто. Вихід із зони комфорту - це чудово. Але ж в ту зону ще спочатку треба ввійти. Але коли замахнулась на слона, розміром з гору, за якою не видно сонця і кінця краю, все по факту виходить сумно Мабуть, це мій сьогоднішній випадок. Я переоцінила свої сили, взялась за роботу, яку не уявила на виході і шукаю зараз джерела для мотивації, щоб закрити все ж це питання.
Якнайкраще звісно, оцього всього уникати. Але ж якщо воно вже є. То висить,займає яку хай навіть несвідому частину пам'яті, і по суту, добряче гальмує подальший розвиток. Тому свій найбільший довгобуд я збираюся зробити найближчого місяця.
Що було:
Зараз є:
І три готових сторінки. Розмір сторінок буде 25*30. Гігант для мене. Розмір обумовлений форматом найбільших фотографій, які треба сюди помістити.
Має бути:
обкладинка
Кожен розділ може мати від одного до декількох розворотів
З матеріалів немає поки тільки тканини для обкладинки.І я ще думаю, яким буде переплет. Це побачу вже, коли будуть готові всі сторінки
Я трохи не вписуюсь по рівномірності роботи в загальні строки. Тому за наступний етап маю закінчити розділ 2, зробити розділи 3 і 4. На третьому етапі закінчити зі сторінками. І на кінець проекту зробити обкладинку і зшити альбом.
Ох. Бажаю собі успіхів і результату.
Сьогодні я розкажу про свій стид і позор, грусть і печаль, мій висячий альбом... Розкажу, що я про це думаю, може комусь буде корисно не наступати на такі ж граблі....
В мене є незакінчені проекти і не один... Я людина імпульсивна і емоційна... От чесно, зараз аж руки чешуться підписатися на два сп. Не тому що маю час, і вони мені потрібні, а просто там хороша команда, кльова ідея і я тоже так хочу)))))) І так оці хотілки починаються, потім розбиваються, вірніше призупиняються, біля стіни реального часу сил і можливостей і складуються, покірно чекаючи свого часу... Сумно...
На початку року я робила певні вправи щодо грамотного планування і розподілення часу.... Там треба було виписати все почате, незроблене, з усіх сфер життя... Чесно кажучи була трохи в шоці від цифри моїх чекаючих альбомів. А місяць тому ми робили вдома ремонт в одній з кімнат, і я всі довгобудики склала в одну коробку..... М-да.... Там Стьопкин альбом першого року чекає вклейки фото, незшитий тревел (ну три тревели, якшо бути точною), фотопапка, на сп по якій підписалась за компанію, але шось пішло не так, папин ювілейний альбом - в нього з того часу появилася плюс одна невістка і плюс два внуки, треба додати достовірних відомостей. Але то мої, власні....
Зазвичай з роботами на замовлення я дуже скурпульозна, і по срокам, і по виконанню... А тут дівчина, хороша знайома замовила мені третій за рахунком альбом. Степану було декілька місяців, Ваня не ходив ще в садок. Принесла добрячу торбину меморабілії: дипломи, грамоти, статті в газетах, мамині скарби, сімейний фотоархів - її, чоловіка, іхніх батьківських родин. Ми попили кави, обсудили як це може бути. Зі словами "Оксанка, я тобі довіряю,буде по любому круто, зробиш, коли зможеш" я забрала ту торбину разом з авансом, і ми розпрощалися.... Це було півтора роки тому...
Чи мені соромно і незручно? Я навіть не можу пояснити як...
Чому так сталося? Чому так взагалі трапляється... Пройшлась по блогам дівчат, і бачу я не одна така і проблема у всіх де в чому повторюється. Зараз спробую поділитися своїми роздумами...
От для мене було новиною взнати, що бувають люди раціонали та ірраціонали. І от братися за 358 справ одразу, загорятися і тухнути, чіплятися за нове, пробувати, хотіти все і зразу - це склад розуму і організація мислення. Це не я погана і неорганізована, і ай-я-яй, це просто я така. Звісно, нотка психології пішла, але ж без цього теж нікуди.
По-перше. Невдало підібрані матеріали. Часто буває в новачків. І в мене так було. Надивилась, нанадихалась. Купила. Відкрила. А там не то. І кольори не такі і не так воно один до одного. А то і просто папір шкода різати. Я так мала робити тревелбук 5(!) років тому. Я тільки-тільки познайомилася зі скрапбукінгом, пройшла МК-курс, і вся така открилена, вирішивши не економити по листочку і купила здоровенний набір паперу. Досить складного, темно-вінтажного з величезними принтами.... Я той альбом раза три сідала переробляти, і вже закінчити його є справою честі... але він висить... і я розумію, що я його просто не хочу робити....
По-друге. Час. Неорганізований час для роботи. Замало чи забагато. Часто саме цим і підкупають спільні проекти. Здавалаося б - є ідея, є обов'язкові елементи, є чистосердечна обіцянка перед собою та іншими, є команда однодумців. Що ще треба? Сиди і клей. А не все так просто. Між етапами як правило проходить тиждень. А за тиждень можна "забути", перегоріти, переключитися на щось інше.. І все - висить початий висячок.
По-третє. Переоцінені власні сили. Коли ти берешся за занадто складний, великий проект для себе. Так, виклик самій собі - це круто. Вихід із зони комфорту - це чудово. Але ж в ту зону ще спочатку треба ввійти. Але коли замахнулась на слона, розміром з гору, за якою не видно сонця і кінця краю, все по факту виходить сумно Мабуть, це мій сьогоднішній випадок. Я переоцінила свої сили, взялась за роботу, яку не уявила на виході і шукаю зараз джерела для мотивації, щоб закрити все ж це питання.
Якнайкраще звісно, оцього всього уникати. Але ж якщо воно вже є. То висить,займає яку хай навіть несвідому частину пам'яті, і по суту, добряче гальмує подальший розвиток. Тому свій найбільший довгобуд я збираюся зробити найближчого місяця.
Що було:
Величезна купа пам'ятних речей. То дуже творча сім'я. Статті в газетах. Афіші. Дипломи, листівки, фото, багато різних фото.
Зараз є:
Розсортовані по темам і логічним розділам матеріали. Декілька наборів паперу 30*30. Вирубка, висічки наклейки.
Має бути:
- розділ "Вступ" - готовий
- розділ "Маленька Віра і матусині скарби" - наполовину готовий
- розділ "Мама і тато до народження Віри"
- розділ "Юність тата і його родина"
- розділ "Юність мами і її родина"
- розділ "Віра підростаю"
- чисті сторінки на майбутнє
обкладинка
Кожен розділ може мати від одного до декількох розворотів
З матеріалів немає поки тільки тканини для обкладинки.І я ще думаю, яким буде переплет. Це побачу вже, коли будуть готові всі сторінки
Я трохи не вписуюсь по рівномірності роботи в загальні строки. Тому за наступний етап маю закінчити розділ 2, зробити розділи 3 і 4. На третьому етапі закінчити зі сторінками. І на кінець проекту зробити обкладинку і зшити альбом.
Ох. Бажаю собі успіхів і результату.
як знайомо) ы так все по поличках розкладено, прям пыдписуюсь пыд кожним словом, особливо по сп, десь пропустив 1 етап, потым невстиг, выдстав ы все.. выдклалось на купу рокыв.. ы також маю альбом для сина подруги, ы також казала "зробиш як зможеш" ы якось вже наче бульше як пывтора роки пролетыло.. а вын все лежить ы чекаэ як вырний пес((
ВідповістиВидалитиой дівчатка, сорі, не помітила що мову неперемкнула, а не знаю як редагувати)
Видалитиі питання по сп, це має бути одна велика незакінчена робота для участі чи може бути багато малих? хотіла б підключитись, а за великий "довгобут" не хочу братись) маю купу незакінчених блокнотів, мініків, скриньок і т.д....
Наскільки я знаю, блогер не дає редагувати опубліковані коментарі.... А з приводу роботи, це має бути альбом, мінік, фотопапка - те, що відповідає по смислу поняттю альбома. Можете взяти два мініка і приєднатися до нас з ними. Але краще, мені здається, поставити жирну крапку на маленькому проекті і порадіти за себе-молодчину, ніж знову не закінчити декілька.
Видалити